Конфлікт між Росією та Україною, який триває восьмий рік (окупація Криму датується лютим 2014 року, а в квітні – вже почалася війна на Донбасі), нещодавно знов повернувся на перший план у міжнародних новинах.
Величезна кількість російських збройних сил на східних та південних кордонах країни протягом останніх тижнів та значне збільшення дезінформації прокремлівськими ЗМІ – поширення фейкових новин, таких як: “Україна, ось-ось здійснить геноцид росіян, присутніх на Донбасі”, “Україна навіть не є державою”, “українські збройні сили намагаються спровокувати масштабний збройний конфлікт на Донбасі”, “український безпілотник вбив дитину на Донбасі” тощо – вказують на вкрай критичну ситуацію, яка може призвести, у гіршому випадку, до повномасштабного вторгнення.
Як підтвердив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба на брифінгу для іноземної преси, який відбувся на платформі Zoom у вівторок 20 квітня, Росія вже розмістила 150 000 військовослужбовців на кордонах України та різноманітні військові та логістичні матеріали на стратегічних об’єктах.
Наприклад, у Крим, – пояснює Кулеба, – Москва перекинула з Каспійського моря балістичні бригади “Іскандер”- високоточну ракетну систему з ядерними можливостями, а до берегів Азовського моряв прибули 10 російських військово-морських кораблів, також десантні та військові судна. Поза тим, Кремль оголосив про план блокування іноземних військових та цивільних плавучих засобів у частинах Чорного моря, включно з окупованим Кримом і Керченською протокою.
Масове розгортання російських збройних сил, яке вже таврував генеральний секретар НАТО – Єнс Столтенберг, минулого тижня назвав це “невиправданим, незрозумілим і глибоко тривожним”, означає, що не можна виключати жодного сценарію.
Дії Росії, – як зазначив Кулеба, згадуючи прецедент окупації Криму 2014 року, всупереч Будапештському меморандуму з 1994 року, одним із підписантів якого була Росія разом з Великобританією та США, – вперше після закінчення Другої світової війни загрожують підвалинам міжнародного порядку, абсолютно непередбачуваними наслідками.
Останніми днями київська дипломатія вживає всі можливі заходи, щоб заручитися найширшою міжнародною підтримкою та перешкодити Москві розпочати нову агресію проти України, яка матиме дуже серйозні наслідки для самої Російської Федерації.
За словами міністра закордонних справ України, є три причини, які змусили Путіна мобілізувати військовий контингент, навіть більш, ніж навесні 2014 року, на кордонах України. Дві причини стосуються міжнародної політики, одна має внутрішній характер.
По-перше, Росія хоче посилити тиск на Україну для врегулювання конфлікту на Донбасі за допомогою ультиматумів і без будь-яких компромісів.
По-друге, Москва намагається довести західному демократичному світу, що вона буде робити те, що хоче, ігноруючи санкції, введені ЄС та США за спробу отруєння внутрішнього опонента Олексія Навального нервово-паралітичною речовиною “Новичок” та за втручання у виборчі процеси в США.
Третя причина, яка має внутрішній характер, пов’язана зі зниженням популярності Путіна та його правлячої партії. Кремль хоче мобілізувати російське населення та збільшити підтримку свого лідера напередодні парламентських виборів у вересні та відвернути увагу громадськості від внутрішніх проблем, таких як висока корупція та низький рівень життя.
На мою думку, однією з причин, що викликала лють Путіна та нову ескалацію конфлікту, є раптова зміна курсу українського президента Зеленського. Якщо до минулого грудня орендар Кремля був впевнений, що його колега на Банковій, обраний у 2019 році, у наслідок популістської цифрової виборчої кампанії, яка запозичила багато гасел з російських ЗМІ, що використовувалися проти президентства Порошенка (“корумпований режим Порошенка”, “Київ провадить війну на Донбасі “, “Україна покинула населення Донбасу”, “всі, крім Порошенка”, “Порошенко – алкоголік”) проводить проросійську політику; але останнім часом Путін повинен був відзначити, що Зеленський зробив ряд сміливих кроків, задля маргіналізації прокремлівських сил в Україні.
Останньою краплею стало рішення адміністрації президента в лютому цього року закрити низку українських телеканалів, пов’язаних із посіпакою Путіна – Віктором Медведчуком, який винний у маніпулюванні інформацією та проведенні реальної та власної інформаційної війни, спрямованої на підрив української державності.
Враховуючи тісні зв’язки Медведчука з Кремлем та його очевидний статус «недоторканного», дію Зеленського, здійснену з міркувань національної безпеки, багато хто трактує як справжній акт непокори Путіну.
Через кілька днів після рішення заборонити телевізійні канали Сірого кардинала української політики – Медведчука, який завжди вважався безперечним лідером російської п’ятої колони в Києві – сили Кремля на сході України посилили атаки вздовж 400 км фронту, вбивши 27 українських солдатів . Паралельно з ескалацією на Донбасі, Москва почала накопичувати звичайні війська в Криму та поблизу довгих російських кордонів з Україною – 2000 км, а прокремлівські ЗМІ активізували та збільшили свою дезінформаційну діяльність, завдяки фальшивим новинам та українофобським повідомленням.
В ефірі російського державного телебачення популярний ведучий Дмитро Кисельов у своїй програмі назвав Україну “нацистською державою”, та аргументував, що Росія може бути змушеною втрутитися, військовими засобами, задля “денацифікації” країни.
10 квітня Sputnik Italia – прокремлівське відділення, яке останнім часом, здавалося, проводило більш загальноприйняту комунікаційну стратегію, уникаючи жорстоких тонів, зосереджуючись на більш витонченій дезінформації, опублікувало редакційну статтю Тимофія Сергійцева з красномовною назвою «Нікому не потрібна Україна, а Росії насамперед» ( L’Ucraina di cui nessuno ha bisogno, Russia in primis)- вщерть напхана українофобною риторикою та фейковими повідомленнями.
Інформації, наведені в цій статті, дуже нагадують фрагменти, опубліковані навесні 2014 року, коли російська військова операція на Донбасі під проводом Ігоря Стрєлкова постійно супроводжувалася гарячою діяльністю редакційних пунктів та соціальних мереж, підконтрольних та / або пов’язаних з Кремлем. Довга редакційна стаття Сергейцева, яку я пропоную прочитати, є реальним підсумовуванням дезінформативних наративів, які прокремлівські ЗМІ поширювали про Україну, з часів Євромайдану (лютий 2014 р.)
Я згадую тільки кілька прикладів:
• Україна склала масову неонацистську присягу, мабуть, через привабливий зовні політичний вектор, пов’язаний з “боротьбою за Європу”
• Україна не дотримується Мінських угод
• Україна погрожує не лише російським громадянам на українському Донбасі, а й на прилеглих до України територіях Росії
• Влада України давно втратила контакт із законом та конституцією
• Влада здійснюється за допомогою терору та залякування збройними націоналістичними бандами за підтримки міністра внутрішніх справ Авакова, який є саме внутрішнім диктатором
• Президент України Зеленський не має нічого спільного з ефективним здійсненням влади в країні
• В Україні поспіль прославляється нацизм та зростає антисемітизм
• Українські збройні формування вбивають не лише тих, хто воює, вдягнувши військовий однострій, а й людей похилого віку, дітей та жінок (ще одна дитина вбита кілька днів тому), чітко вказуючи своїми діями на мету: повного фізичного очищення території
• Українська расова доктрина є єдиною основою для центрального уряду Києва, як і використання збройних сил та терористичних груп проти російського населення Донецької та Луганської областей.
• Протягом семи років український неонацизм вчинив майже всю серію злочинів, кваліфікованих і засуджених Нюрнберзьким міжнародним трибуналом та Нюрнберзьким процесом 1946-1949 років, а також судом над військовими злочинцями в Токіо.
Той, хто взагалі не знайомий з реальною ситуацією в країні і сумлінно вірить у ці висловлювання, буде, з усією ймовірністю, спонуканий визнати рації Москви. Очевидно, що в умовах гібридної війни: російсько-український збройний конфлікт, інформаційна війна, – саме інформаційна війна, відіграє фундаментальну роль.
Київ це добре розуміє, тому дипломатична діяльність цих днів: різні зустрічі з главами держав усього світу, з великою аудиторією журналістів, – також має на меті надати реальну інформацію про те, що відбувається. Ситуація, – як зазначив Кулеба – складна і непередбачувана, існує багато змінних чинників, які можуть вплинути на подальший розвиток сценарію.
Інструмент санкцій, який міністр закордонних справ України обговорював кілька днів тому в Брюсселі, безумовно, є важливим, хоч і не вичерпним,- важелем у спробі переконати Путіна переглянути свої рішення, але й досі ЄС не прийняв жодного рішення.
Суттєвими є питання, пов’язані з Північним поток 2. Кулеба знову наголосив, що трубопровід – це політичний, а не економічний проект, який спрямований на обхід України та суперечить інтересам безпеки Європи. Ця теза узгоджена між країнами Балтії та колишнім президентом Європейської ради – поляком Дональдом Туском, який останніми днями закликав Європу зупинити цей проект.
Деякі аналітики задаються питанням, якою буде роль Білорусі, враховуючи, що 7 років тому, на початку конфлікту, президент Лукашенко користувався більшою автономією в прийнятті рішень, ніж сьогодні. Лукашенко після спірних президентських виборів 9 серпня 2020 року, під час яких його звинуватили у фальсифікації виборів, та після подальших вуличних акцій протесту в Мінську, організованих лідером опозиції Світланою Тихановською, є ослабленим лідером, політичне майбутнє якого багато в чому залежить від його єдиного союзника – Кремля . На початку квітня з’ясувалося, що Білорусь розміщує на своєму кордоні з Україною військову техніку, таким чином, здається, що всі дії узгоджуються з Москвою.
Німецький журналіст Джуліан Ропке (Julian Ropcke) з Bild, прискіпливо стежить за тим, як Росія перекидала велику кількість військ до українського кордону, 1 квітня опублікував у твіттері фотографії броньованих машин БТР-80, військових вантажівок та іншої білоруської військової техніки, приблизно за 60 кілометрів від кордону між Мінськ та Київ.
Те, що відносини між Україною та Білоруссю вже не такі дружні, як раніше – Лукашенко був присутнім на церемонії інавгурації президента Порошенка в 2014 році – також підтверджується заявами віце-прем’єр-міністра України Олексія Резнікова, який заявив, що його країна більше не буде брати участь у мирних перемовинах з Росією в Мінську – столиці, яка з 2014 року проводила переговори щодо пошуку дипломатичного рішення врегулювання ситуації на Донбасі.
Резніков заявив, що Білорусь перебуває під впливом Російської Федерації і що зараз у Мінську домінує “антиукраїнська риторика”.
Невизначеність з подальшою поведінкою Білорусі вносить ще один елемент хаотичності в складний і непередбачуваний сценарій гібридної війни. На цьому етапі недооцінювати демонстрацію м’язів Кремля, трактуючи це лише як надлишкову риторику від диктаторського та клептократичного режиму, з очевидним ускладненням, було б глибоко неправильно. Загроза, яку представляє Росія – бовдур на глиняних ногах, збройні сили якої досі є другим у світі, – це реальна загроза для всього демократичного світу.
Пора, – як пише Даніеле Раінері (Daniele Raineri) на шпальтах газети «Фоліо»( Foglio), – перестати робити вигляд, що є два російських президента Володимира Путіна, а саме: “презентабельний державний діяч Путін, з яким потрібно поговорити про економіку та ринок, та Путін, який дуже послідовно вживає агресивні заходи проти Заходу та сусідів». Я додам, час західним демократичним лідерам відмовитись від лицемірства “глибоко стурбованих” і діяти твердо та рішуче перед навислою небезпекою ескалації російської агресії.
Оригінальний текст опублікований Strade
Переклад – Ольга Кайрод
massimilianodipasquale 
You must be logged in to post a comment.